З 2015 р темпи зростання грошової бази США відстають від темпів зростання грошової маси. Історично це завжди викликало напругу у фінансовій системі і часто закінчувалося кризами. Грошову статистику США вивчив Сергій Блінов, керівник групи макроекономічних досліджень ПАТ “КАМАЗ”.Вивчення грошової статистики США може привести до багатьох цікавих спостережень.
Якщо більш ніж столітня тенденція продовжиться, то до 2047 р. американська грошова маса досягне $ 100 трлн. Для порівняння: зараз це всього $ 14 трлн. Але поговоримо про інше – про кризи. Коли грошова база і грошова маса одночасно зростають, ніякої напруги в грошовій системі не виникає. Відставання ж темпів зростання грошової бази від темпів зростання грошової маси викликає напругу у фінансовій системі, яке вимагає втручання грошової влади і адекватного рішення, і якщо рішення вчасно не приймається, то зростання напруги неминуче веде до кризи. Відбувається навіть пом’якшення грошової ситуації.
У 1929-1933 рр. напруга у фінансовій системі США виникло через те, що грошова база практично повторювала динаміку золотих запасів. А золоті запаси не росли. Зростання напруги в кінці кінців привела до обвалу грошової маси, що викликало Велику депресію. Рішення було знайдено лише в 1933 р – девальвація долара. Ціна тройської унції золота зросла з $ 20,65 до $ 35. Такий крок відразу більш ніж в півтора рази збільшив можливості нарощування доларової грошової бази навіть при незмінних золотих запасах. Адже якщо раніше на одну унцію золотих запасів Федрезерв міг без побоювання друкувати близько $ 20, то зараз на ту ж унцію запасів стало можливим друкувати $ 35.
У 1960-х рр., щоб зняти аналогічну напругу, США вірішили скористатися своїм унікальнім становищем у світовій фінансовій системі. Запаси монетарного золота в США в цей час не тільки НЕ зростали, а й знижувалися (за период 1958-1968 рр. – більш чим в два рази). Але за рішенням Бреттон-Вудської конференції долар США був у привілейованому положені і цінувався практично як золотий еквівалент. Користуючися цим, США стали просто друкувати більше доларів, вважаючи, що нарощувати відповідно золоті забезпечення не обов’язково. Якийсь час це працювало. Але в кінці 1960-х рр. деякі країни (наприклад, Франція) пред’явив Сполученим Штатам великі суми паперових доларів з вимогою поміняти їх на золото.
Це зажадало від американських грошових властей нових рішень, і на початку 1970-х рр. США в односторонньому порядку скасували прив’язку долара до золота (так званий “Ніксонівський шок”). Як і девальвація 1933 р., “Ніксонівський шок” благотворно позначилася на можливостях ФРС нарощувати грошову базу. Але головне, що на цей раз, “золоті кайдани” з грошової системи США були скинуті остаточно.
До 2008 р напруга в американській фінансовій системі виникла знову: грошова маса в країні впевнено росла, а от зростання грошової бази практично припинилося. Про те, що це призвело до кризи в США, а потім і в інших країнах, можна не говорити – спогади про це ще свіжі. Рішенням стало кількісне пом’якшення, вчасно і майстерно проведене главою ФРС Беном Бернанке. Кількісне пом’якшення не тільки усунуло відставання зростання грошової бази, а й забезпечило її випереджаюче зростання.
З кінця 2014 р (після відходу Бернанке з поста глави ФРС в січні 2014р.) кількісне пом’якшення було припинено, і грошова база в США припинила своє зростання. Більш того, зараз вона поступово скорочується. А це означає, що напруга в системі знову наростає. Наскільки вона небезпечна? Оптиміст скаже, що завдяки зусиллям Бернанке американській грошовій базі знадобиться ще 4-5 років, щоб наблизитися до “нормальної” для США траєкторії грошової бази, в докризовий період близькою до траєкторії руху грошового агрегату М1.
Песиміст заперечить, що посткризове посилення регулювання фінансової сфери (в Росії це так звані базельські норми) унеможливлює повернення до раніше “нормального” для американської грошової системи розриву між грошовою базою і грошовою масою. І що “фінансовий вибух” може відбутися в будь-яку хвилину. Так чи інакше, але можливі два варіанти подальшого розвитку подій. У першому з них ФРС, не чекаючи погіршення ситуації, перестане збільшувати напругу і припинить стискати грошову базу. Широко обговорюється підвищення або зниження процентної ставки ФРС тут грає дуже другорядну роль. Якщо ставку ФРС з будь-яких міркувань (наприклад, для боротьби з інфляцією) потрібно підвищувати, то робити це можна і цілком безболісно для економіки. Адже головне – це не знижувати при цьому грошову базу в кількісному вираженні.
Другий варіант: ФРС продовжить поточну політику кількісного посилення, і напруга в системі буде закономірно наростати, поки не закінчиться кризою. У цьому випадку, як це багато разів бувало в минулому, грошова база так чи інакше буде знову стрибкоподібно збільшена – система знайде своїх Бернанке.
Зараз важко сказати, який запас міцності американської грошово-фінансової системи і як довго зможе вона витримувати наростаюче напруження. Коли саме рване і що саме стане тригером зриву американської фінансової системи – передбачити зараз неможливо. Це може статися в будь-який момент, хоч зараз. І відстеження дій ФРС зі зміни процентної ставки мало що дасть. Але якщо політика ФРС раптом зміниться і ми знову побачимо кількісне пом’якшення (нехай і при високих процентних ставках), то тривогу можна буде скасувати.